Слів на описи не трачу, словом не передаси їх земної, безсловесної, дивовижної краси.
Люди дивляться, п’яніють, в них кохаються віки, Нареченим їх дарують, заплітають у вінки.
Ними кожен свою радість, власне щастя назива — Квіти часто нам говорять втричі більше, ніж слова.
Скільки ми їм довіряли мрій, недоспаних ночей! Але є ще кращі квіти, невидимі для очей.
Не цвітуть вони на клумбах і на тихих озерцях, А цвітуть вони у грудях, у людських цвітуть серцях.
В щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю! — квіти є! Щастя їх коріння поїть, радість барв їм додає.
В них красується, ясніє мрій дитинна чистота, Золотими пелюстками в них кохання розквіта.
Щоб вони не помарніли в душах чистих і ясних, Завжди ніжністю й любов’ю поливайте, люди, їх.
Василь Симоненко