Ти знов прийшла, моя печальна музо. Не бійся, я не покладаю рук. Пливе над світом осінь, як медуза, і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах, твій плащик ледь прип'ятий на плечі. О, як ти йшла в таку негоду, здалеку, така одна-однісінька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті? Яким вікам світилася вві млі? І по якій несповідимій карті знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші. Твоє чоло шляхетне і ясне. Поети ж є і кращі, й щасливіші. Спасибі, що ти вибрала мене.
Ліна Костенко